26 червня 2016 року, у Неділю 1-шу після П’ятидесятниці, Всіх святих, з благословення Високопреосвященнішого Филипа, митрополита Полтавського і Миргородського, віце-ректор Полтавської місіонерської духовної семінарії Преосвященніший єпископ Новосанжарський Веніамін, очолив Божественну літургію в храмі на честь преподобного Олексія людини Божої у селі Сагайдак, Шишацького району, Полтавської області. Його Преосвященству співслужив настоятель храму ієрей Олександр Терещук та викладач семінарії протодиякон Яков Прутян.
За богослужінням була піднесена сугуба молитва за мир в Україні.
По завершенні Божественної літургії Преосвященніший єпископ Веніамін звернувся до вірян зі словом проповіді та благословив усіх.
«Дорогі брати і сестри, сьогодні Неділя Всіх святих. І я радий, що приїхав до вас звершити спільну Божественну літургію саме в цей день.
Коли ми чуємо з вами або вживаємо слово «святий»? Або в храмі, або, як не дивно, коли говоримо про людину, яку хочемо образити й спустити на землю: «Ти що святого з себе уявляєш?» Ми звикли, що свята людина – це людина ідеальна, а ідеальних, як ми знаємо з вами, люди, що прожили кілька десятків років на грішній землі, абсолютно чистих і безгрішних, не буває. І ми ніби виштовхуємо святих у фантастичний світ і нам вже здається що ті святі, хто описується в історії, в житіях, вони спочатку були вичищені і вимиті Богом, що прийшли в наш світ якимись інопланетянами, а навколо їх оточували прості люди, такі як ми з вами… Але це велика помилка! У Святому Письмі слово «святий» звучить як слово «інший», «той, що свідомо відокремився». Святими в той давній час, майже відразу після П’ятидесятниці, яку ми з вами святкували тиждень тому, назвали людей, які перестали ходити в місця крайніх веселощів, де постійно бачилися оголені тіла, втрачали свою свідомість від надмірностей алкоголю і наркотичних речовин, де не буяв натовп під час азартних ігор та змагань. Вони свідомо виділили себе з суспільства, яке жило лише псевдо-цінностями земного світу, знайшовши дивне відчуття, яке з’явилося у них після знайомства з Христом. І знаєте як впізнавали їх люди, що вони «інші»? Досить просто. Ці люди не проходили повз нужденного. Для цих людей не було сторонніх дітей, людей похилого віку, сиріт і вдів. Вони не мовчали на вулицях, коли когось ображали. Вони не мовчали і не боялися можновладців, коли в судах відверто зневажалася правда. Вони були тими людьми, про кого ми з вами згадуємо як про можливо кращих людей, які зустрілися на нашому життєвому шляху. Згадуємо і розуміємо як чудово, що я зустрів його-її – я не втратив віру в людство! І цих «святих» ми зустрічали і зустрічаємо з вами не тільки і не стільки в монастирях, затворах. Одна з китайських мудрощів каже: «Добре бути святим сидячи на горі Тянь-Шань. Набагато складніше залишатися святим сидячи на базарній площі…».
Стара мудра притча розповідає, що якийсь мудрий і зовні благочестивий чернець зустрів людину, одержиму азартними іграми. Він дуже хотів їй допомогти, але абсолютно не уявляв, як позбавити чоловіка від його шкідливого пристрасті. Так ось монах вирішив розташуватися біля будинку азартної людини, і кожен раз, коли гравець відправлявся, щоб пограти, чернець брав камінь і клав у купу біля порога, яка зростала з кожним днем все більше і більше. Таким чином він намагався постійно нагадувати людині про її зростаючий гріх. І пристрасний гравець, виходячи щоразу зі свого будинку і вирушаючи грати, відчував свою провину. Він ішов назад і бачив, що в купі з’явився новий камінь, і вона стала більше. Чернець же, кожен раз, коли клав новий камінь у «грішну» купу відчував гнів людини що грає і при цьому відчував внутрішнє задоволення, вважаючи, що це божественність і він так ніби то зареєстрував новий гріх. Це тривало протягом 20-ти років. А людина, що кожен раз бачила монаха, думала: «Як же мені усвідомити його доброту? Адже цей благочестивий чоловік трудиться заради мене. Він хоче врятувати мене. Якби я міг стати таким же, як і він, щоб отримати своє місце в раю, коли прийде воскресіння!». Через якийсь час, з-за стихійного лиха, ці дві людини загинули. Ангел, котрий прилетів за їх душами, сказав гравцеві:
– Іди за мною в рай.
– Почекай, як же таке може бути? – вигукнув грішник. Я гравець. Я грав все життя і повинен зараз відправитися в пекло. Ти, напевно, щось переплутав. Ти шукаєш того благочестивого ченця, який 20 років сидів біля мого будинку і намагався мене врятувати, щоб я потрапив в рай.
– Монаха, який сидів біля твого будинку, відправили в пекло, і йому уготована скорбота.
– Чому ж так несправедливо? – обурився гравець. Ти точно все переплутав і зробив зовсім не те, що тобі наказано.
– Ні. Ти не прав. І зараз ти зрозумієш чому. Зовні благочестивий, насправді, складав ці камені в купу для себе, а не для тебе. Він виховував в собі почуття власної значущості та переваги над тобою – грішником. І тепер прийшла його черга відновлювати рівновагу.
– Припустимо, але за що ж мені моя нагорода? Хіба я заслужив? – здивувався гравець.
– Тебе нагородили і відправили в рай, насамперед, тому, що всякий раз проходячи повз ченця, який вважав себе доброчесним, ти думав тільки про його доброту і благочестя і саме це почуття дозволило тобі не опуститися на дно в земному житті.
Мої дорогі брати і сестри! Ми всі, всі покликані стати святими – «іншими», не людьми змішаними з нестримним гнівом, похіттю, крадіжкою майна ближнього в нашому світі, заздрістю, засудженням. А тими, хто доторкнувшись Бога, захотів жити новим життям, відчув ніби Він постійно поруч. В одному з старих східних оповідань розповідається, як невіруючий чоловік зустрів віруючого і сказав: «Бога немає!». А віруючий у відповідь, смиренним і спокійним тоном відповів: «Так, і я тебе з цим вітаю. Тепер, все що раніше ти відносив до функцій Бога: допомога бідним, турбота про інвалідів, лікування хворих, примирення ворогуючих, все що ти ніби спихав Богу, лише б не робити щось благе в цьому напрямку, ти повинен тепер робити сам… Ти тепер сам Бог і доведеться все гармонізувати і умиротворяти замість Нього»…
Я бажаю Вам віри, і в моменти смутку й маловір’я згадати те чудове відчуття, яке відвідало вас, коли ви вперше зустрілися з живим Христом і своїм власним прикладом явити всьому світу людину яка виділилася з гинучого світу щоб бути для людей, прикладом яким добрим, милостивим, терпеливим може бути з ними Бог і ми – Його діти, покликані стати святими», – зауважив Владика.
Прес-служба Полтавської місіонерської духовної семінарії УПЦ, 26.06.2016