У неділю після Богоявлення віце-ректор ПМДС Преосвященніший єпископ Новосанжарський Веніамін звершив богослужіння у Трьохсвятительському храмі Полтавської місіонерської духовної семінарії.
24 січня, у Неділю 34-у після П’ятидесятниці та вшанування Святою Церквою пам’яті прп. Феодосія Великого, у Трьохсвятительському храмі Полтавської місіонерської духовної семінарії звершено архієрейське богослужіння. Його очолив віце-ректор ПМДС Преосвященніший єпископ Новосанжарський Веніамін у співслужінні завідуючого канцелярією семінарії протоієрея Миколая Попльонтаного, викладачів та студентів Духовної школи у священному сані.
За богослужінням молилися студенти семінарії та парафіяни.
Після відпусту Преосвященніший Владика звернувся до присутніх з словом проповіді.
“У біографії Феодосія Великого є не мало поживи для розуму, а скоріше відразу вказівок для дій, проте один момент, що здається на перший погляд непримітним, змушує затриматися розумом довше звичайного. На початкових етапах свого одиночного подвижництва, Феодосій поклав для себе дивне для світського і майже неможливе для віруючого в миру правило – виконувати всі заповіді. Звичайно мова йшла про дві заповіді любові і декалог – заповіді Мойсея. Ну що могло подарувати таке обмеження себе у швидкоплинних бажаннях? Втрату мирських радощів! Ми кожен день стикаємося з неможливістю виконання всіх 12 заповідей, і вже настільки заспокоїлися і змирилися з цією неможливістю, що їх невиконання перетворилося для нас у звичайне життя… Але головне, ми ловимо себе на короткому, але частому виправданні, що завдяки цьому невиконанню ми маємо хоч якісь маленькі мирські радості, а без них суцільна печаль… Життя здається зрощенним – зпаяним з гріхом. І цей зв’язок перетворився на фатальний – розірвати його здається можна тільки відходом з життя. Але ось преподобний Феодосій, на той момент ще не Великий, як раз такий як ми, спробував. Ми намагаємося стати на його місце і розуміємо, що будучи відірваним від соціальних обов’язків, від священицької необхідності спілкуватися з регулярно вправляючимися в пристрастях людьми, від поглядів на доступну, але чужу людську красу, можна почати експеримент виконання заповідей. Але нам мало зрозуміло, як можна виключити навіть малі радості?! А ви уявіть, що пішли й почали їх виконувати. Як стали з любов’ю зустрічати тих, що приходять до вас, як не пропускаєте вранці, ввечері та й протягом дня молитовне натхнення і спілкуєтеся з Господом, як ділитеся й тим малим, що є у вас… Коли пориваєш з «радощами» світу і починаєш жити за Конституцією Неба, ти вже не «громадянин землі». І дивишся на тих, що приходять не з гордістю, що сам рятуєшся, а вони гинуть, а з любов’ю і жалістю оглядаєш їх зацикленість на пристрастях, неможливість вискочити за коло поїдаючої свій хвіст змії. А він, святий, будучи зовні бідним, спілкуючись з чистим Джерелом вічної радості, був радісніше всіх нас, повірте. І адже все преподобному було видно з боку: примарність наших мирських радощів і величезні схеми взаємозалежностей пристрастей, коли той, що приходить м’яко відмовляється від слідування за порадою святого, через те й те, а воно пов’язано з причиною, а та пов’язана з такою людиною, з якою не бачитися буде неетичним і т. д. І виглядали всі люди нещасними і заплутаними, сліпими, хоч і зрячими. А вихід був і є таким очевидним і перевіреним багатьма, не довгими лабіринтами з переслідувачами, а просто виступом за коло своїх ланцюгових бажань – просто почати виконувати заповіді Бога… не багато, тільки 12”, – зауважив Владика Веніамін.
Напередодні, ввечері, Преосвященніший єпископ Новосанжарський Веніамін очолив всенічне бдіння у тому ж храмі.
Прес-служба Полтавської місіонерської духовної семінарії УПЦ, 24.01.2016