19 грудня, в день пам’яті святителя Миколая Чудотворця, архиєпископа Мир Лікійського, у Свято-Миколаївському соборі Архієрейського подвор’я міста Горішні Плавні відбулося урочисте святкування Престольного дня.
Божественну літургію в цей день звершив віце-ректор Полтавської місіонерської духовної семінарії Преосвященніший єпископ Новосанжарський Веніамін у співслужінні ключаря Свято-Миколаївського подвор’я протоієрея Георгія Граба, викладачів Місіонерської семінарії у священному сані, кліриків собору та духовенства Полтавської єпархії.
Після читання Святого Євангелія проповідував проректор з виховної роботи семінарії протоієрей Ростислав Денисюк.
За богослужінням була піднесена сугуба молитва за мир в Україні.
Піснеспіви Божественної літургії виконав соборний хор під керівництвом викладача семінарії Будим О.В.
За звичай, в цей день Миколаївський храм був заповнений богомольцями, які приступили до причастя Святих Христових Таїн.
Після завершення Божественної літургії Преосвященніший Владика Веніамін звернувся до чисельної пастви зі словом проповіді та благословив усіх.
«Скільки класичних творів написано на тему загальної любові до людства! Військові пісні, ліричні вірші, наукові статті, навіть деякі символічні скульптурні зображення присвячені розчиненої любові-боргу, які найчастіше звуться гуманізмом. І ці твори вивчають всі молоді люди в школах, університетах будь-якої держави. Щось всеохоплююче… Але чи є воно насправді і чи ми можемо сформулювати це почуття?
Іноді ми бачимо по телебаченню або читаємо у мережі інтернет наклеп на Церкву, наш народ, наше місто, і в кінці кінців особисто на нас, і першим, виключно людським бажанням стає виправдатися і доставити ту ж біль брехунам. Мені завжди бачилися такі новини у ЗМІ – торнадом, яке захоплює будь-кого, хто приторкнувся до нього, і він ще дуже довго кружляє у вирі нових і нових новин, сперечаючись з ними, обурюючись, довго не усвідомлюючи, що це – марно! Як ще в минулому столітті точно висловилася поетеса Марина Цвєтаєва: «Глотатели пустот – читатели газет…» Проте більш страшним бачиться те, що борючись за аморфні ідеї і витрачаючи на це найдорожчий продукт в нашому земному світі – час, ми забуваємо про справді цінне – кожну окрему людину. Ви ніколи не думали, що, крім страху, могло керувати людиною вийти з окопу і битися за Батьківщину? Борючись за свободу свого народу, людина не віддасть життя, якщо не побачить або не згадає поневоленої, понівеченої цією війною близької людини, можливо родича і навіть страждаючого стороннього, вперше побаченого, але такого жи-во-го… Не згадає чи не побачить його очей, його зморшок, його постави. І мені здається, що та величезна кількість інформаційних «вітрів і торнадо», якими намагаються захопити нас і завуалювати ніби то наповнюючу час порожню боротьбу з вітряними млинами, є вигадка злих сил. Й вигадані вони для того, щоб відволікти нас від тієї малої кількості конкретних людей, яких Господь посилає кожному з нас і життя яких ми дійсно можемо змінити. Іншими словами життя модерної людини можна описати класичними словами Федора Михайловича з «Братів Карамазових»: «Він любив людство в цілому, але ненавидів кожну людину окремо». І як раз антиправило цього постулату стає в наше інформаційно-перевантажувальне століття життєво визначальним для християнина. На своєму короткому віку я пам’ятаю одну історію, коли гідний намісництва у чоловічій обителі досвідчений монах, був шляхом обліку лише зовнішньо-політичної ситуації не обраний для керівництва порятунком братії. І його реакція здивувала мене – він і не залишився в цьому монастирі, як і не обурився зведенням на нього наклепи. Просто пішов в інший, недалекий, і продовжив там свій молитовний подвиг. І тільки пізніше я зрозумів, що для справді віруючої людини немає апокаліптичного часу для зовнішньої війни, поки «торнадо суєти» що ходять навкруги дозволяють християнину залишатися самим собою і вести свій діалог з Богом, виконуючи з радістю заповіді люблячого Бога-Отця. І якщо ти пошуком простої людської стерильної правди, яку неможливо знайти в нашому грішному світі, станеш додатковою силою, яка ще більше розкрутить вихор суєти, краще піти і залишити тишу й мир, щоб не стати співпрацівником зла. Я зрозумів, що це був вчинок далекоглядної і майже святої людини. Нехай навколо коїться все що завгодно, тільки б залишався чистим наш особистий розум і серце, розум і серце наших близьких, і була можливість спілкування з Богом
Хтось з вас запитає, чому я кажу вам це саме в цей день? А ви відкрийте акафіст або канон святителю Миколаю, якого ми шануємо сьогодні. Так, там багато похвальних і пишномовних слів. Але чому його запам’ятало і згадує людство ось уже 17 століть? Він ще тоді зрозумів важливий принцип життя християнина. Він не ганявся за більш численною єпископською кафедрою, не шукав дружби з високопоставленими чиновниками, не випрошував фінансової допомоги, щоб просто була, тобто не займався всім тим, що можна спроектувати на життя світської і зрідка віруючої людини і сказати: «Це мета їхнього життя!». Можливо на початку свого священицького шляху він відчув, як його бере в кругообіг інтенсивне публічне життя, але зупинився, все зважив і до кінця життя визначив метою не порожні рухи, а хід до Бога через живих людей – «єдине на потребу» (Лк. 10:42). Він бачив живого конкретного батька сімейства, який не може подбати про своїх дочок, потопаючих моряків, яких дома чекали сім’ї, обмовлених воїнів, які стояли на сторожі мирного життя людей і візантійських міст», – зауважив Владика.
«Дорогі мої, я не буду переказувати вам житіє чудотворця – ви його знаєте. Прошу лише стати його друзями і учнями саме на сьогоднішньому уроці. Сили зла хочуть, щоб ми розчинилися в порожніх діях, у боротьбі де не буде тих, хто виграє, крім «батька брехні». Господь же й шануємий Мірлікійський святитель Миколай закликають нас бачити конкретну людину, живих людей, що зустрічаються, а не “примарне суспільство”, і тільки так ми не втратимо себе і свою цінність перед Небом у темряві, що згущується», – підкреслив архіпастир.
Після богослужіння для усіх була накрита святкова трапеза.