27 березня, у Неділю 2-гу Великого посту, свт. Григорія Палами, архієп. Фессалонітського, Собору всіх прпп. Києво-Печерських, у Трьохсвятительському храмі Полтавської місіонерської духовної семінарії звершено архієрейське богослужіння. Його очолив віце-ректор ПМДС Преосвященніший єпископ Новосанжарський Веніамін у співслужінні викладачів та студентів Духовної школи у священному сані.
Після Євангельского читання проповідував завідуючий канцелярією семінарії протоієрей Миколай Попльонтаний.
За богослужінням була піднесена сугуба молитва за мир в Україні.
Після завершення Божественної літургії Преосвященніший Владика Веніамін звернувся до вірян, які зібралися за богослужінням, зі словом проповіді та благословив усіх.
«Дорогі брати і сестри! У нас живуть залишки едемського бажання спрощення свого життєвого шляху. Адаму і Єві здався дуже зручним не трудомісткий і швидкий шлях до обоження, який запропонував їм лукавий дух. І ми постійно шукаємо спрощення і легкості, шукаємо навіть легкості досягнення спасіння. Коли я був юнаком і почув повір’я, що кожен спочилий у Світлу седмицю відразу потрапляє в рай, мені так мріялося померти в ці дні. Але пізніше я дізнався, що це переказ стосується тільки тих людей, що прожили благочестиво і звільняє, можливо, тільки від особистого суду. Коли я став семінаристом, то дізнався іншої легенди. Вже після кончини преподобного Антонія Києво-Печерського, він з’явився комусь із братії і сказав, що Господь дав йому обітницю, що кожен насельник Києво-Печерської Лаври буде помилуваний Господом. І я знову почав мріяти: «Треба йти до братії Лаври і все буде добре». Але після, я дізнався у чому цінність бути в числі братії Лаври. За порадою тоді ще архімандрита Филипа, нашого нинішнього Полтавського владики, я прочитав кілька томів із зібрання творів Миколи Семеновича Лєскова. В якомусь з творів йшлося про ченця, який кілька разів йшов з числа братії у мир. Він жив з жінками, пиячив, але після декількох років такого життя він не витримував мерзоти мирських похотей, згадував той дивний спокій, тишу, чисту любов, що дарувала йому молитва, повчання і корисна праця в Лаврі, і приходив у монастир. Він плакав, стояв на колінах, просився – його приймали. Проходило кілька років, і він знову втікав. Смерть застала його послушником у монастирі. І тут братія стала обговорювати як його ховати – як мирянина або як монаха? І, якщо мені не зраджує пам’ять, духівник монастиря або Київський Преосвященний сказав – ховати як монаха! Тоді і для мене особисто відкрилося, що порятунок лаврського ченця не в самій присутності, а в постійному повстанні, в безперервному, можливо в зменшуючому, але знову зростаючому бажанні бути тільки з Богом. Це та сама благодать, про яку я говорив вам учора, оповідаючи про захист святителем Григорієм Паламой простих малоосвічених ченців, але стяжавших таку благодать Святого духа, що вона вражала і глибоко освіченого Григорія, заставила стати на їх захист,» – зауважив Владика.
«І я хочу в день пам’яті преподобних Києво-Печерських отців поділитися з вами радістю, що ця обітниця загальна та спільна – ми всі з вами, якщо будемо прагнути Бога, спілкування з Ним, шукати Його присутності, навіть падати, але вставати і знову тягнуться до Нього, будемо врятовані. І нехай нам допоможе Бог та преподобні Печерські на цьому шляху!» – підсумував Його Преосвященство.
Напередодні ввечері Преосвященніший єпископ Новосанжарський Веніамін очолив всенічне бдіння у тому ж храмі.
Прес-служба Полтавської місіонерської духовної семінарії УПЦ, 27.03.2016